Слова поета Миколи Пшеничного,

які він написав на 100-річчя нашої школи

Є міста-ювіляри у мармур закуті,
Є дуби на землі, яким тисяча літ,
Є династії горців – доводилось чути –
Із печаттю століть на премудрім чолі.
Дат я знаю багато, а ви іще більше,
Та чи гідні вони, аби їх оспівать,
Аби кожну із цифр та й тулити у вірші,
Аби кожній події всміхались слова.
Не писав я промов ювілейних ніколи,
На трибуни у мене таланту нема…
Але рідна мені ваша Кам’янська школа
Крадькома напросилась у вірші сама.
Тихо так підійшла, мовчазна й сивочола.
Ледь торкнулася юного мого плеча,
І натхненний стрічанням у Кам’янській школі,
Майже пошепки я говорити почав:
«Вічно юна моя, ти замисленно-сива,
Б’є в тобі джерело молодої снаги.
Твою посмішку й біль, твою щедрість і силу,
Твої учні в серцях назавжди зберегли.
Вічно юна моя, ти святкуєш сьогодні,
В тебе свято завжди. Твоє серце – дзвінок,
Воно б’ється, тріпоче, співає вже сотню,
Вже сто років спішать школярі на урок.
Вічно юна моя, ще не раз і не двічі
Я до тебе прийду: наяву чи вві сні.
Ти,мов матінка сива, не раз ще покличеш,
Твої зорі високі сіяють в мені».